Я відмовляюсь від тебе мені від тебе нічого не треба,
Мені достатньо смутку на душі перекипіло.
Я просто хочу знову побачити того неба,
Якого бачила коли ще не знала, “більше не треба”.
Я була маленька, я вірила у чудо, що там, на краєчку неба.
Я думала, що тато, більше ніколи не піде,
А виявилось, що тато як кочова птиця, летить, відлітає
А з тим, і смутку ниті у моє серце заплітає.
Він летить, він просто ще не знає, які нитки він заплів,
Він, бідний, не знає що в житті за все треба платити,
І за те що ти зробив, і за те, що не хотів і не зробив.
За це не прощають, не прощають, за серце скалічене чорними нитками.
За це в пеклі, тебе до розпуклої землі, прикують цвяхами.
Мені все одно, що в серці моїм кипить незгасимий гнів,
А хіба, це не справедливо?
Хіба не справедливо ненавидіти, того
Хто мав тебе любити передусім?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2025
автор: Автор Ка