Чорний вітер, червона земля,
Гради кричать у сліпому безгомінні.
Ніч розтинає вогненна змія,
Шахеди виють у мертвій глибині.
Руїни кричать, але їх не чути,
Попіл засипав міста і надію.
Матір ридає, та плакати сутно,
Син не повернеться більше назад.
Серце стискається стальними лещатами,
Дим розчиняє всі сни і молитви.
Тіні солдатів стоять під хатами,
Ждуть, коли їм принесуть світлі звістки.
Глухо реве розірване небо,
Птахи покинули спалені крони дерев.
Там, де було колись хліб і поле,
Тепер тільки міни ростуть замість зору.
Час тут іржавий, застиг між уламками,
Вчора і завтра залишились в сьогодні.
Хтось ще шепоче ім'я серед каменів,
Хтось вже мовчить під землею холодною.
Чорний вітер несе порох битви,
Біль обертає життя у прокльони.
Але крізь попіл, крізь ніч і страхи,
Світло проросте – крізь біль перемоги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2025
автор: Олександр Хомяк