Я загинув,кохана,мужньо поліг у степу,
Не плач,не журися,благаю,
Подарую тобі найгарнішу весну,
Та сонцем для тебе засяю.
Я в променях ранку тебе обійму,
Вітрами шептатиму ніжно.
У сни твої лагідно знову зайду,
Щоб жити у пам’яті вічно.
Я дощем задзвоню на теплому склі,
А в маках розквітну в долині.
Не вір, що навіки я зник у імлі —
Я завжди з тобою, єдина.
Як доня наша? Часто сміється?
Чи вміє уже говорити?
Шкода,що тата уже не діждеться,
А зможе лишень уявити.
Як виросте доня, хай знає, що тато
За щастя її воював.
Щоб вільно жила, щоб сміялась завзято,
Щоб мирний світанок для неї настав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2025
автор: Віка Федорич