Хтось уві сні на ім’я тихо кличе…
Ранок по краплі заповнить вікно.
Сниться, як ми вибігали дітьми ще
Просто босоніж на лугу паннó.
В синю безмежність так довго вдивлялись.
Пісня твоя – тиха світла журба.
Промені й тіні у танці єднались,
Ми заплітали вінки із кульбаб.
Трави ховали небачені квіти,
Десь там за хмарами – царство вітрів.
Серце – не замкнуте, небо – відкрите,
Хочеш – лети у паланні зорі,
Хочеш – біжи, і дуга горизонту
В передвечір’я розтане імлі.
Та не утримати райський цей сон, ти
Зникнеш, як сонце за краєм землі.
Спогади – стежка до себе додому.
Як амулети магічні від лих –
Пам’ять про пісні відлуння знайоме
І про цілунок, як в кáзках твоїх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2025
автор: Мірія Преварська