Не люблю я штучний інтелект.
Щось у ньому трохи дивне є.
Дуже ненадійний цей суб"єкт.
Що, як раптом він мене уб"є?
Знають всі, що на планеті цій
Все життя крихке спокон віків.
У людей одна суспільна ціль:
Виживати серед хижаків.
Нам Творець, Господь чи Абсолют,
Дав для порятунку інтелект.
Та, на жаль, чомусь обмежив люд:
Не доповнив мудрістю комплект.
Натворили вже багато ми
Дивовижних, чарівних чудес,
Стали гонористими людьми
І задерли носа до небес.
Нищимо усе живе навкруг
(І самі себе у війнах теж).
Хто сказав, що штучний розум - друг?
Без душі машина ця, еге ж?
Обрахунки робить ШІ складні,
Творить на планеті купу див.
Та не спиться уночі мені:
Що, як людство він в оману ввів?
Уявіть картинку цю, лишень,
З острахом, з огидою в душі:
Купою піддослідних мишей
Стало людство. Ох, негідник ШІ !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2025
автор: Leskiv