Похилились в тузі калинові грона
Ангелів у небо знову провели…
На серцях червоних міточки є чорні
Смутком її душу туго обвили.
Та не поломали, відродились сили,
Непохитність віри воскресила дух.
Відданим, відважним бути синів вчила
Жаль, не захистила мужніх відчайдух.
Не стала молитва у бою бронею,
Хоч летіла всюди за дітьми услід.
А тепер до Бога провела із нею,
Студить душу холод… і на серці – лід.
Не сумуй, калино, в лютому морозі,
Хай кипить у гронах всіх полеглих кров…
А весною цвітом маму на порозі
Втіш, щоб її личко усміхнулось знов.
13.02.2025
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2025
автор: Любов Таборовець