1
Я – один чи одиниця,
Ніс у мене, наче спиця.
Позначаю щось одненьке:
Один татко, одна ненька.
Що ще лиш одне буває?
Сонце, що промінням грає,
Місяць, що вночі виходить,
Всім не сплячим світлом годить,
Спільний дім один – Земля,
Де живемо ти і я,
Де є люди і тварини,
Землі, води і рослини.
Хвіст один є у кота,
В білки, песика, крота.
Ніс один і голова,
І язик один, не два.
І один в нас рідний край.
Це, дитино, пам’ятай!
2
Цифра два я або двійка,
Схожа виглядом на змійку.
Я властивість таку маю –
Два предмети позначаю.
Є в людини – не дива,
Ока два і вуха два,
Дві ноги і дві руки,
Дві брови і дві щоки.
Є два колеса в мопеда
І два у велосипеда.
Дві зайчихи, дві сестрички,
Мили в річці свої личка.
Потім почали стрибати,
Квіти у траві шукати.
І знайшли їх – голубі.
По одній взяли собі.
3
Я цифра три! Трійка я! Ух!
Складаюсь із дотичних вух –
Одне внизу, одне – вгорі.
Три леви (полічи!) в дворі.
Три їхні чубчики на вітрі
Гойдаються. І у повітрі
Танцюють їхні три хвости –
Шерсть на кінцях. Це бачиш ти?
Три у виделці є зубці.
Нею картоплю, голубці
Їмо, вареники з сальцем
І макарони із м’ясцем.
Три місяці в одній є порі року,
Улітку – червень, липень робить кроки
І серпень – третій місяць без мороки.
Ще три зубці у гербі краю,
Що його рідним називаєм.
А рідний край – це Україна!
Так, Олю, Петре, Гнате, Ліно?
4
Чотири – цифра я, четвірка:
Три палиці, одна, як гірка.
Чого чотири є, дитино?
Чотири колеса в машини.
Чотири є кути в кімнаті –
Твоїй і у шпаковій хаті.
Чотири лапи в ведмедиці,
У зайчика, собаки, киці.
Чотири ніжки у стола
І в табуретки два по два.
Чотири пори в році, діти:
Осінь, зима, весна і літо.
Чотири їжачки дружили.
Як смуток ліз, його кришили.
По травах бігали, стежинах,
Жуків ловили й комашину.
Як лісом дід ішов і ніс грибів торбину,
Під лапи милим їжакам чотири кинув.
5
Я цифра п’ять, не що попало –
Дві палички і пів овалу.
Чого є п’ять, скажи, дитино?
П’ять пальців на руці людини.
В троянди є п’ять пелюсточків.
В учнів – навчальних п’ять деньочків
У тижні. Вчись, дитя, мудрій.
Добро довкола себе сій.
П’ять баранців є у Агати,
Що проживає у Карпатах.
І дзвоників також є п’ять,
Які на шийках в них дзвенять.
Петрусь цих баранців пасе.
П’ять гривників йому за це
Дає Агата ще й яйце
І смажене в сальці м’ясце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033234
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)