Знайоме місто привітно стрічає,
Строкаті клумби під легким туманом,
Та спогад знов, смуток не оминає,
На лавці давній, під квітним каштаном.
Зненацька вітер, колючий підкрався,
Шамотна листя, мов голос знайомий,
Щасливі очі, цілував, всміхався,
Слова, як кремінь - Стій, наш день чудовий!
Воно б дитям закутатись у шалі,
Душа тремтіла, тішилась світанку,
Торкнувся холод навіяв печалі,
Тоді прощались, останнього ранку.
Та милу усмішку, майже щоночі,
Все бачить й досі, підкрадавсь неспокій,
Нехай хоч раз, ще зазирнути в очі,
Ті світло сині, не завадить й осінь.
Не спромоглися відкрити почуття,
Незнане завтра… десь, чомусь сховалось,
Не поєдналися жагучі серця,
Життя в розлуці таїнством лишалось.
У парку музика для призовників,
Душі так терпко, а він дивився вслід,
Коли пішла, все ж щось сказати хотів,
Не озиралась, не знайшла теплих слів.
Якби ж не чула - Не твоя дівиця,
Слова пророчі, виказала мати,
Тобі не рівня, хай навіть не сниться,
Знай синку, іншу, маєш покохати.
Чому так щемно, нащо серце ятрить,
Хоча колись і мали світлі мрії,
Та відчуття, неначе море штормить,
Три роки служби, вкрадені надії.
На жаль, й час винен, всі зруйнував мости,
Мов пташка вільна, зустріла кохання,
Вона тепер, з ним по різні береги,
Дніпро могучій, втопив сподівання.
Красива юнь відійшла у небуття,
Та серед вулиці неначе шукає,
До нього стежку, не бачить і здаля,
Журбу осінню з вітром відпускає.
Роки… роки, волосинки в сивині,
Знайоме місто, нині здалось рідним,
Кохання перше, таким згадалось їй,
Гірка сльоза, кудись злетіла з вітром….
Чому ж так боляче, гірко на душі?
16.02.2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2025
автор: Ніна Незламна