Верба плакуча прядиво жовтаве,
Що пізня осінь вичорнить забула,
Замочує у темних водах ставу,
І думає: чи зиму пролистала,
Чи крига скресла ще в зимі минулій?
Там прілі трави з берега звисають.
Мочар мохами зеленіє вперто -
Ті здавна на корчі повилізали.
Стирчать з води застиглими списами
Обсмикані вітрами очерети.
Ніщо не хоче погляд хвилювати.
Кору вербову тихо став чинбарить.
Та дива мить: заслін торочкуватий
Роздерся навпіл, буде випускати
На чорне плесо лебедину пару!
І враз вода заграла срібним блиском,
Дві птахи білосніжні як на сцені!
Дві вишукані прими зовсім близько!
Пливуть - ні хлюпоту від них ні бризки.
Зворушливої тиші одкровення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033344
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2025
автор: Горова Л.