В останній бій за Україну (пісня)

[b]

Згадай  солдата  Україна,
У  чистих  спогадах,  думках.
Як  мати  рідна  йде  до  сина,
Який  долав  далекий  шлях.
 
Ми  мріяли  дожити  в  мирі,
До  старості  на  цій  землі.
Але  так  рано  посивіли.
Обличчя  в  зморшках  молоді.
 
У  виру  вогню  в  диму  баталій
Зі  мною  прадід  говорив,
Як  Січ  козацьку  від  навали,
Від  сил  московських  боронив.
 
Немов  Господь  дає  нам  сили
Долати  шлях,  терпіти  біль,
Піти  в  останній  бій  сміливо,
На  зриві  надлюдських  зусиль.

По  ліктя  їх  криваві  руки.
В  жаху  мій  розум  занімів
Літають  в  небі  чорні  круки.
Ти  чуєш  ляскіт  й  гул  броні.

Кігтями  звір  породу  точить.
Вогнем  пекельним  дихав  змій,
Розпеченим  повітрям  очі
В  імлі  засліплював  німій.
 
Лунають  вибухи  жорстокі.
В  безсмертя  крок  чи  у  життя.
Воронки  свіжі,  чорноокі.
Сліпі,  бездушні  укриття.

А  рідну  землю  ворог  топче.
Усе  завмерло  мертвим  сном.
Летять  чудовиська  пророчі,
Понад  розбомбленим  селом.
 
Запанувала  мертва  тиша,
В  руїнах  сотень  Україн...
Промінчик  Сонця  найдрібніший,
Проб'ється  в  ранці  зі  щілин.

Знелюднені  хати  й  подвір'я...
Луна  в  долині  плач,  чи  вий,
Чи  то  вовки,  чи  породілля,
з  напівземлі,  напівживий.

Ущент  зруйновані  квартали,
З  побитих  міст  коптить  й  коптить,
У  темні  та  брудні  підвали,
людей  набилося,  не  спить,
Та  й  не  зітхне  ані  на  мить,
Нема  часу  перепочить,
А  серце  в  грудях  стукотить,
Воно  так  хоче  жити,  гріть,
Воно  так  прагне  волі,  волі,
Коли  ковтне  лихої  долі,
А  голод,  холод,  дикий  змій,
Скажено  дихав  демон  злий...

Тебе  кохана  не  облишу,
останній  подих  твій  зловлю,
Й  в  цю  понуру  мертву  тишу,
З  тобою  в  вічність  відійду.

Загадаю  цю  сурову  днину,
У  мить  образи  всім  прощу,
Мою  найкращу  Україну,
Всією  суттю  я  люблю.

Кипить  й  клекоче  люта  битва.
Без  відпочинку  та  безсонь.
Сталевий  кінь  летить  в  гонитві,
В  заграву,  в  пекло,  у  вогонь.

Копитом  чавить  вражі  скроні,
Сталевий  спис  лома  хребти
В  глухій  закуті  обороні,
Скрізь  вибухає  та  свистить.

Життя  пташинням  дме  у  простір
Зліта,  сполохані,    в  блакить…
У  свій  останній  бій  підрозділ,
Крокує  щоби  вічно  жить.[/b]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2025
автор: CONSTANTINOPOLIS