НЕВРОДЛИВА ДІВЧИНКА
Серед дітей, що грають у юрбі,
Вона нагàдувала жабенятко -
Заправлена в штанці рубатка,
Великуватий рот, зубкù криві,
І що обличчя гарне - не сказати,
Одна прикраса - те волосся рудувате...
Двом хлопчакàм, одноліткам її,
Обом батьки по роверу купили -
Значна подія сталась у дворі!
Ото вже щастя! Так вони зраділи,
Весь день ганяють, нехтують обідом,
Дівча ж за ними поспішає слідом...
Для неї радість хлопців, як своя,
На волю щира втіха з серця рветься,
І дівчинка у захваті сміється,
Охоплена дарунками буття!
Ні тіні заздрості, ні наміру лихого
Іще не знає це дівча мале,
І бачить світ в чарівності нового,
Що для когось вже зовсім неживе!
Не хочу навіть думати про те,
Що і до неї темний день прийде,
Як доведеться з жахом їй збагнути,
Що не дала природа їй краси...
Та вірю, як настануть ті часи,
Не згасить серце тих думок отрута!
І хочу вірити, її пречистий пломінь,
Який у серця глибині горить,
Увесь той біль один переболить,
А туга зійде, як весняна повінь.
Дарма, що не красунею росте,
Їй майже нічим вабити уяву -
Дитяча грація її душі, проте,
Дарує світу радість нелукаву.
А якщо так, то що таке краса,
Й чому її обожнюють так люди?
То, може - амфора, порожня і крихка,
Чи все ж вогонь, що зігрівати буде...
30-31. 10. 2023
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина Ольги Бознанської "Дівчина з хризантемами", 1894
НЕКРАСИВАЯ ДЕВОЧКА
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам ее,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про нее,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость так же, как своя,
Томит ее и вон из сердца рвется,
И девочка ликует и смеется,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Еще не знает это существо.
Ей все на свете так безмерно ново,
Так живо все, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине ее горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты ее нехороши
И нечем ей прельстить воображенье, -
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом ее движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1956
Николай Заболоцкий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2025
автор: Тетяна Даніленко