І повітря, і плескіт води,
і стежина, де йшли поодинці —
все тепер не таке, як тоді,
у моєму святому дитинстві.
Та незмінним є те, що здаля
відчуваю мов подих дитинства:
найрідніша у світі земля,
мова мами і дух українства.
Вже мій шлях добігає кінця
і я знов — як маленька дитина:
чистий усміх мені до лиця,
вдивовижу щедрівка пташина.
Погойдаюсь щасливий, малий
на волошці в колгоспному полі,
до підніжжя цілющих малин
продерусь через хащі квасолі.
Помолюсь, як молилась колись
наймудріша у світі бабуся:
— щоб надії на краще збулись;
— щоб нечистий від нас відсахнувся;
— зникли сумніви щоб, від яких
тільки зліша і важча дорога;
— щоб усім, золоті земляки,
надійшло, що належить від Бога.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2025
автор: Олександр Таратайко