Безпристрасно жити я так й не навчилась.
Бо надто коротке й цікаве життя,
Щоб в нім лиш пилинкою десь запилилась:
Сипнула зимою на всі почуття.
Вибагливий час вибиває байдужість,
Із спокою мрій в життєвир виклика,
Дає й забира в тебе силу і мужність,
І сонцем освітить, і тінню зника.
Викошуєш ті бур'яни на дорозі,
Які заважають чогось досягти, —
І ось вже стоїш ніби тут, на порозі,
До того, до чого хотілось дійти.
А далі? А раптом тебе безсердечно
Розтопче, роздавить чи зло, чи слівце?
Все може відбутись. І все ж, безперечно,
Не будеш життю дорікати за це.
Його несподівані вибрики й ходи,
Його естафети, його перебіг, –
Не є підготовлені шоу чи мода,
Воно все з боріння, страждання і втіх.
29.08.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2025
автор: Людмила Коломоєць