[quote]Своё мнение,
если у вас его не спрашивают -
держите при себе [/quote]
Настільки твердо
на ногах ми не стояли століть чотири,
що б не говорили,
століть так з чотири.
З Америки, з Європи
потоки емігрантів,
З туманного альбіону
І то втікають
І всі до нас,
на ці родюці землі,
Всі в нас притулку
благають.
Настільки твердо
на ногах ми не стояли століть чотири,
що б не говорили,
століть так з чотири.
Всі, хто виїхав гірко ридають.
Голодні вже, босі,
ручки протягують,
просять.
Ми твердо, так твердо,
на ногах,
ворог втікає,
страх в їх очах.
Все мов би в пісні,
Герої не вмирають.
Герої не вмирають.
"Ми діти тих, хто наступав,
Хто йшов на барикади,
Хто паровози залишав
І йшов на кулі й гради."
"Пойдем на бой мы, сыновья,
В рядах с отцами вместе,
Мы бьем врага – одна семья,
Горя единой местью."
А весь світ
пальчик до віска
Й покручує, покручує.
Які ви наївні думає.
Ті самі пісні,
Та сама війна.
Патронів ж нема
Й сила сліпа,
злоба ще та.
Дружно підемо бити ворогів.
Ілліч заповів.
Ілліч заповів.
* отак прочитаєш коментарі тих, хто радується
і думаєш нас відкинули знову на 100 років від розвиненої цивілізації,
в ось ті часи, де були ось такі пісні
https://soundcloud.com/edwardmalov/first-summer-rain.
І думаєш, чого ви приперлись разом з цими москалями.
Ми без вас жили і ще б жили, добре причому жили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2025
автор: oreol