Українські пані і панянки —
Мерехтливе сяйво зір нічних.
Місячні царівни і Веснянки,
В чоловічих мріях осяйних.
Це вони, мережниці любові,
Обереги спокою й добра.
Руки у труді зіб'ють до крові
Й казкою здивують з-під пера.
Це вони, чарівні Роксолани,
Дикі наші Мавки лісові,
Зачаровують світи таланом
І збирають гори квіткові.
Це вони, і сильні, і моторні,
Перевернуть гори за добу.
Це вони, красуні неповторні,
Підкоряти вміють і судьбу.
Це вони — тонкі, як соломинки,
Це вони — дебелі і міцні.
Пані і панянки, українки —
Сонцесяйні, добрі і ясні.
Це вони, кур'єри, дипломати.
Це вони, ведучі, постові,
Роблять раєм кожний дім чи хату,
Вродою багаті і в хліві.
Це вони, княгині наші Ольги,
Мудрістю відомі на весь світ,
Мітять юні правильні дороги
І в болотах лих знаходять брід.
Сановиті, чи прості селянки
У турботах (заздрісне й бджолі),
Українські пані і панянки –
Гордість української землі.
1994
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2025
автор: Людмила Коломоєць