Якось хвалився в лісі вовк,
Що зайця б він на порох стовк,
Якби йому вухань посмів
Не дати те, що він хотів.
Та заєць був - не боягуз.
У страх лицем своїм не вгруз.
Як лігво вовк його забрав,
На нього скочив, мов удав,
І мовив гучно: "Ти помреш,
Як з дому мого не підеш!".
Вовк зайця вчув, але не зм'як.
"Буде лиш так, як хочу я.
Ні - то з'їм тебе, тож не переч!"
Тут заєць витяг з піхов меч
І вовку груди проколов -
Схолов. Стекла із тіла кров.
Цю вість розніс по лісі Вій.
Зійшлися звірі лісові.
"Ти - сила!" - зайцеві сказали
І довго всі аплодували.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)