Недавно створена та чомусь забута,
Вузенька річка вночі морозом скута.
Уповні місяць всміхався перламутром,
Накрити мріяв тонким, біленьким хутром.
Дзерка́ла вкрили вроду, вона в сум’ятті,
Криста́ли золота…увінчані в часі.
Нема веселощів, течія сльотлива,
На дні, між водоростей трохи сонлива.
Неначе змійка, дрімає в кучугурі,
Під сонцем раптом, іскриться у лазурі.
Щодень чекає, ніжності, тепла більше,
Весною ж повінь, вже струмінь веселіше.
Пробудить землю, подарить квітам красу,
Умілість, вдача, посріблить трави в росу.
А місяць згодом, одягнеться у шати,
Такий зрадливий, не вміє вік кохати.
Йому ж у мандрах, сперечатись із часом,
Мабуть то доля, лиш бути ловеласом.
27.02.2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2025
автор: Ніна Незламна