Засперечались якось Тіло і Душа,
Хотіли кожен свою істину довести.
Говорить Тіло: "Так, я - плоть жива
З гріхами, з вродою, з провинами і честю.
Мені потрібні світло і тепло,
Ковток повітря вкрай як необхідний.
Яка потреба у тобі, моє нутро?".
Мовить Душа: "Любов й молитва!".
Тіло продовжує: "Про час ти не забудь!
Життя в роках горить і вечоріє.
Тобі, химеро, цього не збагнуть,
Бо ти однакова, а я старію.
Так важко, але треба це прийнять,
Що жага і пориви вже не ваблять.
Скажи, чого від заходу життя чекать?".
Мовить Душа: "Любов і пам'ять!".
Затихло Тіло, вкуталось в думки
І щось доводити вже не шукало спроби.
Мовить Душа: " Була і буду всі роки
У радості, тривозі, у хворобі.
Я розділила із тобою кожну мить,
І світло, і тепло, й ковток того ж повітря.
Я твоїм серцем вчилася любить,
Із твоїх уст лилась моя молитва".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2025
автор: Коток Оксана