Коли літа уп’ються сивиною
І домалюють зморщечок іще,
Скрипить перо, поранене війною,
А серце розпирають біль і шем.
Надворі двадцять перше вже століття,
«Старлінки», інтернети служать нам,
Криваве місить Землю лихоліття:
Ламає долі без жалю війна.
«Чому так мало між людьми любові,
Немає в душах місця для добра?
Воно ж зі злом сьогодні у двобої,
Аж хвилі стогнуть сивого Дніпра».
Кричить душа: «Терпіти ж скільки, Боже?
За що караєш, Отче, так нарід?
Коли вже Україні допоможеш?
Спини війну і вбережи наш рід!»
25.02.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2025
автор: Ганна Верес