Обвитий місяцем і снігом,
Парк срібно квітне у покорі,
Алей просвітлені розбіги,
Як мармурові коридори.
Стежки у білому убранні
Блукають в вічному розстанні!
Мов дно магічної ріки,
Парк відкриває глибину!
І блиски пнуться на гілки,
Росу морозять срібляну!
Стобарвні тіні тут земні,
На місяці – сяйливі дні!
Поміж дерев притулки в тиші,
Мов острови, а вітер лине
І гнізда без птахів колише,
Роняючи сніжисту піну.
Пустих лавок ряд сумовитий
Стоїть, весь блисками повитий!
Здається: світ умить розквітне
І сад порожній сповнять люди,
І гнізда зватимуть привітно,
І кожний шлях гриміти буде;
Влетить, зі сміхом, галасливо
Чортів збіговисько рухливе!
Та глухо скрізь – пітьма і лід,
Безмовний блиск, німотний чар,
Не заскрипить іржа воріт,
Не гримне сміх веселих мар!
Стобарвні тіні тут земні,
На місяці – сяйливі дні!
Bolesław Leśmian
Park w śniegu
Przytłoczon śniegiem i miesiąncem,
Park srebrno kwitnie na obszarze,
Aleje idą w śvietle drżącem,
Jak marmurowe korytarze,
Szlaki, na białem śniąc posłaniu,
W wiecznem błąkąją sie rozstaniu!
Jak czarodziejskiej rzeki dno,
Park głębin swych rozwiera świat!
Po drzewach błyski pną się pną,
Srebrząc zmarzniętej rosy grad!
Na ziemi cień – stubarwny cień,
A na księżycu – biały dzień!
Śród drzew ustronia puste wiszą,
Jak jakiej wyspy powietrzniane,
Gniazda bez ptaków się kołyszą,
Zsypując bladą sniegów piane.
A pustych ławek szereg długi
Stoi, wiąnzany w blasków smugi!
Zda się za chwilę świt rozpłonie
I pusty ogród się zaludni,
Zaszumią gniazda i ustronie,
A każdy szlak, jak most, zadudni,
Z gałasem, śmiechiem, po przez wrota
Szatanów ciżba wpadnie złota!
Lecz głucho w krąg – i mrok i chłód,
Milczący blask i niemy czar,
Nie skrzypnie rdza odwiecznych wrót,
Nie zagrzmi śmiech wesołych mar!
Na ziemi cień – stubarwny cień,
A na księżycu – biały dzień!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2025
автор: Валерій Яковчук