Степ навколо вільно пив темряви мовчання;
Вихор з місяця мов збіг, крутячись неспинно,
І здається, я земне втратив існування,
Степ той спить, для степу я – сон лиш швидкоплинний…
Лячно стало, що зі сну встане потороча
І з очей її шугну, я – миттєва мрія!
Спить же міцно, сон навкруг бродить, даленіє,
Теж блукаю, мов небес досягнути хочу!
Тінь за світлом вслід іде, світло йде за тінню
По землі, де у пітьмі зелень мов блакитна,
Там мовчанням навіки скутий з височінню
Й ніччю витягнутий вшир безмір непохитний.
Boleslaw Lesmian
Step
Wkoło mnie step chłonący własne uciszenie.
Wicher - rzekłbyś - z księżyca wybiega z szelestem
Zdaje mi się, żem ziemskie zatracił istnienie,
Że step śni, a ja - stepu snem przelotnym jestem...
Lęk mię chwyta, że ocknie się mój dziw uśpiony
I pierzchnę z jego oczu, ja - chwilowa mrzonka!
Lecz śpi mocno - a jego sen po nim się błąka -
Błąkam się, jakbym wpłynąć pragnął w nieboskłony!
Cień za światłęm, a światło sunie się za cieniem
Po ziemi, gdzie się w mroku zbłękitnia zieloność,
A tam do widnokręgów przykuta milczeniem
Czai się rozszerzona nocą nieskończoność.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2025
автор: Валерій Яковчук