Одинадцятий рік, як пала Україна!
Гинуть найкращі дочки, сини!
Матінко Божа, єдиного Сина
Ти віддала в пазурі сатани
Задля спокути гріхів всього людства!?
Людство дивилось на муки тяжкі.
Одинадцятий рік на ложі Прокрустовім
Ненька моя за гріхи всі людські
Страждає безвинно! Дивиться людство
(Навіть є купка, хто співчува)
І особливо пильно від лютого,
Як на якісь там кіношні дива.
Ідуть на екрані страсті небачені,
Як круто усе закрутив режисер!
Дві тисячі років людство, мов збочене...
Єдиний Син Божий відтоді помер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035006
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2025
автор: Рунельо Вахейко