А дідьку кожну ніч не йметься,
Знов небо вибухами рветься.
Земля і стогне і тремтить,
Бо нечисть звідусіль летить.
Людей немає, то СВО - лота,
Смердить і смерть несе з болота.
Хіба то люди, то істоти,
В припадці бісяться до рвоти.
Всіх знищить, в дрантя все порвати,
Щоби нікому жить не дати.
Хіба таке бува - радіти,
Що гинуть і старі і діти.
В цей час пуйло над всім сміється
Як крокодил сльозою втреться.
Та й далі про своє мичить,
А світ то баче і мовчить...
Чи голосні заяви пише,
Та і в ганчірку тихо дише....
Ще й кажуть, є Господь, він баче,
І зло нікому не пробаче.
То деж він, де? Мабудь він спить,
Чи то в корчмі якійсь сидить?
То може він в попа убрався,
Й по Лаврі "мерсом" прокатався?
Отож, на Бога не надійся,
За правду з сатаною бийся.
В. Небайдужий.
Березень 2025 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2025
автор: Небайдужий