Павел Львович Анчель
(поэт, корреспондент и переводчик в штате
газеты «Буковина Советикэ»)
прибывает в Киев:
широкие улицы, глубокая река, шумное метро,
мелькающие тени деревьев
с листьями большими, как сочувственные сердца.
Человек без чемодана – как человек без тени,
лёгкий и счастливый,
с пластмассовым стильным якорем в кармане,
параллельном
носовому платку.
Тени деревьев,
тени деревьев,
но и тени киосков тоже.
Эхо гостевых шагов
распадается на автономные фрагменты
у стенки с маленькими квадратами
белой плитки,
ограниченной чёрно-ресничками.
Пирожки в руках говорят: «Наконец!
Наконец идём в депо!
Наконец приехал ты,
Павел Львович,
с рукописью в кармане!».
Здание государственного союза писателей,
стон дверей счастливый,
добрый покровитель в роговых очках,
с головой-орехом
(кстати, грецким).
«Хорошо. Хорошо, что ты, Павлуша,
наконец приехал с рукописью сам.
Поверь – теперь мы значительно быстрей
пробьёмся с книжкой.
Ну, придётся немного поработать.
Ночевать будешь в Ирпене.
Но слушай, договоримся, что в стихах
ты больше слов двух в одно лепить не будешь,
а ещё таких метафор, как здесь, не нужно –
и книга напечатается вдвое быстрей.
Дальше: побольше бы трудовой тематики,
у вас там завод сейчас какой-то строится?
Вот и напиши.
И разные мелочи по тексту –
это тебе редактор скажет.
А главное, ну как тебе объяснить,
надо бы псевдоним,
что-то не такое иностранное, сам понимаешь,
Анчеленко, там, Анчелюк, придумаешь.
И хватит уже тебе писать
ещё и на молдавском языке,
выбирай: издаёшься или в Киеве, или в Кишинёве
(в Москву мы тебя не пустим).
Как же хорошо, Павлик,
что ты здесь,
что ты с нами,
как хорошо, что ты приехал!».
Он приоткрыл окно на Киев
снял с неба вечернее солнце
и забрал его в комнату.
«Смотри, Паша,
какое волокнистое!
Кстати, как по-молдавски будет солнце?»
Как хорошо,
как хорошо,
киевский асфальт
на границе мая с июнем –
совсем лавандовый.
Хочется петь глупости
на языке
глупцов.
07.03.2025
(Перевод с украинского)
КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТ: ПАВЛО ЛЬВОВИЧ АНЧЕЛЬ
Павло Львович Анчель
(поет, кореспондент і перекладач у штаті
газети «Буковина Советикэ»)
прибуває до Києва:
широкі вулиці, глибока річка, гучне метро,
миготливі тіні дерев
із листками великими, як співчутливі серця.
Людина без валізи — мов людина без тіні,
легка і щаслива,
з пластмасовим стильним якорем у кишені,
паралельній до
носовикової.
Тіні дерев,
тіні дерев,
але й тіні кіосків теж.
Луна гостьових кроків
розсипається на автономні фрагменти
при стінці з маленьких квадратиків
білої плитки,
обмеженої чорно-війками.
Пиріжки в руках кажуть: «Нарешті!
Нарешті йдемо у депо!
Нарешті приїхав ти,
Павле Львовичу,
з рукописом у кишені!».
Будівля державної спілки письменників,
стогін дверей щасливий,
добрий покровитель у рогових окулярах,
із головою-горіхом
(до речі, волоським).
«Добре. Добре, що ти, Павлушо,
нарешті приїхав з рукописом сам.
Повір — тепер ми значно швидше
проб’ємося з книжкою.
Ну, доведеться трохи попрацювать.
Ночуватимеш в Ірпені.
Але слухай, домовимося, щоб у віршах
ти більше слова два в одне не зліплював,
ще отаких метафор, як тут, не треба —
і книжка надрукується вдвічі швидше.
Далі: побільше б трудової тематики,
у вас там завод зараз якийсь будується?
От і напиши.
Та різні дрібниці по тексту —
то тобі редактор скаже.
А головне, ну, як би тобі пояснити,
треба би псевдонім,
щось не таке іноземне, сам розумієш,
Анчеленко, там, Анчелюк, вигадаєш.
І годі тобі вже писати
ще й молдавською мовою,
обирай: або видаєшся в Києві, або в Кишиневі
(до Москви ми тебе не пустимо).
Як же ж добре, Павлику,
що ти тут,
що ти з нами,
як добре, що ти приїхав!».
І він прочинив вікно у Київ
та зняв з надвечір’я сонце,
забрав його до кімнати.
«Дивись, Пашо,
яке волокнисте!
До речі, як по-молдавському буде сонце?»
Як добре,
Як добре,
київський асфальт
на кордоні травня і червня —
зовсім лавандовий.
Хочеться співати дурниці
мовою
дурнів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035190
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.03.2025
автор: Станислав Бельский