Жили собі Баран й Віслюк. Їх приручили. Йшли до рук.
Траву жували часто вдвох. Тепер на них погляньте. Ох...
Баран без ріг, бо позбивав. Він ними Віслюка штовхав.
Частенько він сусіда бив, то ж залишився й сам без ріг.
Віслюк хоч слабший - відбивавсь, та все ж ні з чим і він
зоставсь. Скажіть, на що він сподівавсь? Побиті боки, без
хвоста...
Є в світі істина проста. Хто б ти не був - Баран, Віслюк...
Не їж з чужих недобрих рук. Здавалося б, не їх вина.
Лише штовхнули Барана. Та з того все і почалось.
Отак і в світі повелось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2025
автор: Надія Башинська