Недовго річечка ця в'ється,
Та й дивно якось вона зветься...
Відомо, що в старі часи,
Не було більшої краси.
У Кия, Хорива і Щека,
То вже історія далека.
В будинку під Дівич -горою,
Жила Сестра, оцих героїв.
Так сталося, чи відбулося,
Що плакать діві тій прийшлося...
Не день, чи два таке творилось,
Бо з сліз тих річка утворилась.
То ж повз ярів у видолинки,
Щоби прибрати ще краплинки.
Струмок з Козиного болота,
Хрещатиком він зветься й доти.
А потім, там впадала Клов,
Та й далі Либідь бігла знов.
Забув, спочатку є Вершинка,
Вона не Либідь, то помилка.
У течію прийшли притоки,
Шулявка і Кадетський гай,
Багато було, вибирай.
Був Скоморох, Батиїв, Мокра,
Клов, Ямка і Протасів Яр.
Впадає ще Горіховата,
Така собі, не надто знатна.
Отак ця річечка і вилась,
Та й до Дніпра собі котилась.
А в гирлі, от такеє сталось,
Із Бусівкою там обнялась.
Згадаєм, що ж там відбувалось,
На річці Либіддю що звалась.
Тут будувалися мости,
Й в човнах по ній могли грести.
Жилось мисливцям і рибалці,
На березі й в зеленій балці.
Князі коней в ній напували ,
І печеніги тут бували.
Їм в Київ не вдалось зайти,
Бо річку було не пройти.
А через Язин перехід,
Війська ходили у похід.
Млини мололи тут пшеницю,
В ставках трималася водиця.
Пройшли десятки літ, століття,
Не стало річки, тільки сміття.
Пливе в бетонному кориті,
А то й в трубі від всіх закритій.
Отож, так гарно відбувалось,
Та сумно те, що нам дісталось.
Ми теж не бережем, що маєм,
Й що після себе залишаєм.
Із почутого, прочитаного і побаченого,
В. Небайдужий.
Березень, 2025 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2025
автор: Небайдужий