Річка Либідь.



Недовго  річечка  ця  в'ється,
Та  й  дивно  якось  вона  зветься...

Відомо,  що  в  старі  часи,
Не  було  більшої  краси.
У  Кия,  Хорива  і  Щека,
То  вже  історія  далека.
В  будинку  під  Дівич  -горою,
Жила  Сестра,  оцих  героїв.

Так  сталося,  чи  відбулося,
Що  плакать  діві  тій  прийшлося...
Не  день,  чи  два  таке  творилось,
Бо  з  сліз  тих  річка  утворилась.

То  ж  повз  ярів  у  видолинки,
Щоби  прибрати  ще  краплинки.
Струмок  з  Козиного  болота,
Хрещатиком  він  зветься  й  доти.

А  потім,  там  впадала  Клов,
Та  й  далі  Либідь  бігла  знов.

Забув,  спочатку  є  Вершинка,
Вона  не  Либідь,  то  помилка.
У  течію  прийшли  притоки,  
Шулявка  і  Кадетський  гай,
Багато  було,  вибирай.

Був  Скоморох,  Батиїв,  Мокра,
Клов,  Ямка  і  Протасів  Яр.
Впадає  ще  Горіховата,
Така  собі,  не  надто  знатна.

Отак  ця  річечка  і  вилась,
Та  й  до  Дніпра  собі  котилась.
А  в  гирлі,  от  такеє  сталось,
Із  Бусівкою  там  обнялась.

Згадаєм,  що  ж  там  відбувалось,
На  річці  Либіддю  що  звалась.

Тут  будувалися  мости,
Й  в  човнах  по  ній  могли  грести.
Жилось  мисливцям  і  рибалці,
На  березі  й  в  зеленій  балці.

Князі  коней  в  ній  напували  ,
І  печеніги  тут  бували.
Їм  в  Київ  не  вдалось  зайти,
Бо  річку  було  не  пройти.

А  через  Язин  перехід,
Війська  ходили  у  похід.
Млини  мололи  тут  пшеницю,
В  ставках  трималася  водиця.

Пройшли  десятки  літ,  століття,
Не  стало  річки,  тільки  сміття.
Пливе  в  бетонному  кориті,
А  то  й  в  трубі  від  всіх  закритій.

Отож,  так  гарно  відбувалось,
Та  сумно  те,  що  нам  дісталось.
Ми  теж  не  бережем,  що  маєм,
Й  що  після  себе  залишаєм.

Із  почутого,  прочитаного  і  побаченого,
В.  Небайдужий.
Березень,  2025  рік

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2025
автор: Небайдужий