Пантеони болю, пантеони,
у святая, Господи, святих!
Але знов зусе́бічно - мамони!
Може забираєш все ж не тих?!
Може, варт Тобі остепенитись,
зазирнути глибше до очей?
Бо раюють, звично, посполити,
поки кров просвітлених тече.
Кладовищам - ні межі, ні краю.
Синьо-жовтий нині там, як міт.
Кажеш, кращих знов береш до Раю?
То кому лишається цей світ?!
Цвіту впало - не перелічити...
Цвіту всюди скільки, що гай-гай!
Топчуться по ньому посполити,
свище над безрадними нагай.
Аж від того мружаться ікони,
аж укотре запирає дих.
Болю пантеони, пантеони -
там Герої нині за Святих!
12.03.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2025
автор: Леся Геник