Одинокість незникома



Весна  малює  пензлем  із  проміння
На  полотні  землі  -  зелений  цвіт.  
Чому  одна,  мов  тінь  поміж  каміння,  
Долаю  я  самотності  зеніт?

Обличчя  квітів,  мов  відкриті  вікна,  
В  пелюстці  кожній  є  потіха  дня.  
А  незникома  одинокість  вільна
Залила  душу  гіркістю  до  дна.  

В  саду  цвітуть  фантазії  бутони,  
Та  жоден  запах  душу  не  зігрів.  
Як  вирватись  з  цього  мені  полону,  
Де  кожна  думка  -  в'язень  власних  слів?  

Весна  малює  радість  на  деревах-  
А  на  душі  моїй  панує  рейвах.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2025
автор: Незламна