спливають дні
не
за-
лишається на-
дій
в о-
дно́му за-
бутті
у ко́шику о-
днім
сами́й лиш сму́ток
зеленіє буйним маком
і просить-
ся рука
із серцем говори́ть
душа перебирає
пам’яті багатства
та
не
напитися
в пустелі без-
надійній
їй
зате́
як гамір вщух
то думається
без
відволіка́нь
і я-
сно бачиш
прос-
тоту життя
що дій-
сно
поміщається в до-
лоні
дале́бі
й то́го
не
забе́реш у кінці
дня Гніву
що́
на всіх нас
невмолимо
су́не
як ско́-
ро
ро-
згорну́ла са́ван ніч
не
по-
верну́тися
у ранок
і
на с-
віта́нку
свій сні-
данок
не
готува́ть
собі
на самоті
сомнамбулічна річ
ти
механічно
булку розрізаєш
кала́таєш
у кружці чай
і думаєш
про все відра́зу
як трати-
ти прийде́-
шній день
на всі чотири сто́рони
від се́бе
нема́ коли́
поду́мать
що́ не та́к
бо
крутяться іс-
торії коле́са
мільярдами
таких сами́х
як ти́
сомна́мбул
не-
вже́
для цьо́го ми
на-
роджуєм дітей
і
долі їх
в один вінок впліта́єм
як на́с
в свій час
в нього́
ото́
вплели́
по ко́лу
хорово́дять сон-
це й місяць
й зорі
і
ми
усі
пове́дені на тім
всере́дині
космічнійшої но́чі
що не-
рухо́мо
дивиться над ним
а я́
–
не та́к
–
сиджу собі на кра́ю
і ми́слю в інший бік
як то́ усе́
хіба́
я
можу
все пере-
іна́чить
і по-
вернуть
сі ко́леса усі
аби́
розви́днівсь космос
й всі
з-
могли́
по-
ба́чить
красу
й
гарм-
о́нію життів
і
душ
своЇх
ще не
заду́шених
буття́м
в одній
великій
со́ковижима́лці
всі цінні
однако́во
для Творця́
на всіх них
сонце
однако́во
світить
хоч
й
рух
по колу
так
й
нікуди
не
веде́
але́
дає́ нам ча́с
ро-
звинути-
сь
й
зі-
зріти
у лоні матері Землі
й
роди́тися
в ново́му світі
в яко́му
й не
згадають
нас
були́х
бо
нас
таких дрібни́х
по-
одино́ко
ко́ждого
й
не
розгляді́ти
як ми́
і
наші діти
тут
були́
не діло
–
руйнувать
–
коли по-
трібно стро́їть
майбутнє
для дітей діте́й
ла-
мати
ко́лесо життя́
не ва́рт
коли не
знаєш
чим
то́
заміни́ти
най кру́тить-
ся
але́
не та́к
най ко́ждий
на́йде
чи́м радіти
най чу́є правду
ту́
що ні́де ді́ти
а не
тотальну ло́ж
одноголо́сну
поготі́в
несправедли́ву
і
сильну́
рвемо́ ж кайда́ни
і
при-
йде́ світанок
у
без-
надійно темну сторону́
щоб кожний
це
від-
чу́в
і
не
від-
дав
ні-
ко́му
сво-
є́ майбутнє
і
сво-
їх дітей
несправедливо
буть об-
ду́реним
у всьо́му
обкра́деним
сліпим німим глухим
а ситий злодій
насміхається пито́мо
згори́
над ти-
м
сліпи-
м
німи-
м
глухи-
м
який
худо́бою
з нали́гаче-
м
лоша́рить
ув
ко-
ша́рах
що всі
належать
тільки їм
панам
в панамах золотих ти́х
що
спадкува́ли
за панами
те
право панщини
над нами
й
полу́ду
на оча́х моїх
й
зне-
віру
в с-
правед-
ливість
світу сьо́́го
на віки́
будь про́-
клят день
коли йсе́ за-
в’язалось
таким
кривим
і не-
прямим
вузло́м
і при-
рекло́
всіх нас
на віки вічні
буть гнаним і голодним
і
повста́ть
так
й
не́
зміни́вши
до пуття́
нічо́го
сліпий глухий німий
не ба́чить
з пастки путь
і те́ж
по колу
бунт його
все ходить
і не
міняється
нічо́го
ніколи
і
ні в чім
хто́сь знов
в кареті
золотій
народ-
жується
з ложкою у ро́ті
із ртутним бли́ском
в по́гляді сво-
їм
щоб панувать
потомственно і зверхньо
там наверху́
мейнстріми верхово́дить
і клішувати трендів доміно́
ліпить вождів для че́рні
чеґева́рів
і
телевізорами
голови мани́ть
із всіх тих
“вєздєсу́щих” утюгів
що їх
навстро́млено
неміряно бага́то
щоде́нь щільніє
карта покриття́
і
коґнітивний дисонанс
спливає
предо́-
сторо́гою збуття́
най-
гіршого із тих
про-
гно́зів
про-
ро́цтв
апокаліпсису
про
кро́в
по-
тре́бу каяття́
по-
гро́ми
коли́сь
прийде́
пора́ плати́ть
але
не ти́м
хто
світом
хорово́дить
а
пішака́м
що
з
оби-
дво́х сторін
націлені були́
на перемогу
сво-
їх панів
стратегія яких
була́
нікому не-
відома
зі всіх фіґу́р
збіг ча́с
не ли́шилось ходів
і
хтось за-
знав
нищівного роз-
гро́му
чи є́
у
цьому ге́рці
п’ятий ку́т
на шахівниці
чо́рнобі́ло
заґрато́вуючій світ-
ло
стратифіку́ючій
на́
п-
ішаків і кінних
усі-
х
хто не
з-
найшо́в си
п’ятий кут
куди й пішов собі
у сво́ї ма́ндри
ви́пав
з тої гри́
де всі
фіґури
ру́-
хають лише́
чужо́в руко́ю
своєї волі
тут нема́
завме́рти
по команді “стру́нко*
і йти
покірно
на убій
от Як не
з-
божево́літи
з
квадратності усьо́го
то́го
коли юрба́
тече рікою
потуда́нь
не
ма́ючи нічого
власне сво́го
ілюзія
свободи волі
і
вільний вибір
маячня́
бо
вибираєш ти
не
з всьо́го
а
з трьо́х
як в о́скарі
підібраних тобі
тим
ки́м-
ось
дуже
за-
кулісним
хто
рухає фіґури
на столі
і
я́кось
чу́дом
в цій пітьмі
з-
нахо́диш сте́жку
на свободу
і
вже
не
п’є́ш брудну ту во́ду
якою
всім нав’язують смаки́
неЇхні
чужорідні
і пласкі
простіш так жи́ть
як всі
як
ко́жний
блюсти́ всім пра́вила
твоє́ї ніби
гри
життя без-
радісне
при-
носить тільки вто́му
і
відчай клітки
де
нема́ ходів
крім па́тових
безцільних ру́хів
які тебе́
нікуди не веду́ть
а час іде́
той прапорець впаде́
в годиннику
що
міряє
ча́с перемо́ги
одно́ї із сторін
та
програю́ть усі
бо́
не
живуть своїм життя́м
як бо́ги
вільні від прикра́с
красиві сильні творчі
кру́торо́гі
свобідні пить красу́
цілого світу
досхочу́
твори́ть свою́ істо́рію
і
жити недаремно
поготів
хто́?
нас веде́
в цім чис-
тім полі сліз
і від-
окре́млює
бур’ян ми
чи
поло́ва
добром
і злом
при-
ходить
в го́лови
усім
чи
чистим
і прозорим
сло́вом
любо́в’ю
пророста́
в серцях
для на́с
не-
га́дано
не-
жда́нно
цвіте душа́
по-
ділена на всіх
сміється сміхом
радісне обли́ччя
краса́
та-
ємна
проступа́
і з кожного
кута́
зникає тінь
і всюди світло
для цеї миті
ти по-
кликаний
сюди
світи́-
ти
сонцем
ти́м
кого́ ти
любиш
і
ти́
–
тепер
веде́ш
крізь ха́щі
темні і потво́рні
цю жменьку
дорогих тобі людей
на ни́х
любов тобі в-
казала
тавро́ по-
ставила
на ни́х
цінуй те-
пло́
гаря́че літа
сере́д холодної зими́
бо нІчим
буде
їх зігріти
в пусте́лі до́лі
–
тільки ми́
і
не́бо
за́мкнене в собі
над
нами
угорі
і-
снує
пара-
ле́льно
лі-
нії зем-
лі
і
не́
перетина́є-
ться
і-
з на́ми
ніде ні в чім ніколи нізащо́
якби
не бу́ло
нас
мали́х
–
не було б
і
великого
над на́ми
що́
не́
перетинається
із на́ми
як дзеркало
з з-
обра́женням своїм
і що́ ж роби́ть
в такім складнім
розкла́ді ?
на́м
–
са́м-
им
нез-
начн-
и́м
серед у-
сіх цих ди́в
це – чудо
що є я́
це чудо
недаре́мне
не про́сто щоб було́
а на́то щоб цвіло́
і
плід прине́сло
незбаґне́нний
працюй шукай твори
з нічо́го
що́сь
та́к
іскри
викреса́ють
“каменярі
лупа́ють
сю́ скалу́”
і
розступа́ються
пома́лу
гори
як мо́ре
розступаються
тобі
про-
ве́сти
свій наро́д
ті-
ка́ючий з пусте́лі
в ра́йські ку́щі
хай все не та́к
–
все́ ж
краще
ніж було́
їм бу́де
лупа́й веди́ виво́дь
а
та́м
–
уже як бу́де
бо́ головне
–
лю-
би́ть
і
в
тій
любові
жить
і
йти
через піски́
не зна́ю-
чи
чиї
ми го́сті
у
тім
к-
раю́ закра́йному
новім
куди йдемо́
всліпу́
тисячоліття
ряту́ючи
не
тіло
–
ду́шу
татів мамів себе й своїх дітей
лупа́ти
йсю́ скалу́
–
неле́гка справа
її не обійде́ш
і
не́ пересиди́ш
поки́
вона
сама́
куди́сь
піде́
від те́бе
тобі
щоб ма́ти твердість ру́к
і
кри́цість тво́го ка́йла
тут треба мати
ду́х
і
не́аби́яки́й
зсере́дини горить він
нищів-
ни́м тим огне́м
що не дає́ с-
почити
ні хвилини
аж
по-
ки ви-
горить до-
тла
тоді
хтось дру́гий
вІзьме тво́є ка́йло
із тво́їх рук
і потече́ ріка́ та́
далі
шукаючи
за краєм шлях
крізь скелю
що́ силу нам дає́
іти через скалу́ ?
перемагати
неможливий
спро́тив
не ви́жив же ж ніхто́
в жорстокім цім житті
по краплі
ми
збираємо питання
і
відповіді
і
пісні
сумні
про нас
складають
та
хре́ст-
иками
вишива́ють
ота́к
в кровІ запомина́ють
щоб не забу́ти те важне́
і
пере-
да́ти тим
не-
зримим поколінням
чому́
нам
йти
через скалу
а
не
сидіти
на пота́лу ?
бо всі
хто зупи-
нивсь
–
за-
кам’янів
по-
кри́вся мо́хом
і вкля́к
тим соля-
ни́м стовпо́м
–
в пустелі
їх
багато
каже нам
чому не
треба
зупиня́цця
і ставить крапку
на житті
тому́ йдемо́
“і в жар і в хо́лод”
всю ніч
поки́ з-
найде́мо день
і кру́титься земля
під нашими ногами
спішить
на-
зустріч нам
світанок
обличчя наші умива́ть
тим першим
ще до-
світнім
світлом свіжим
щопередти́м
як ви́паде роса́
зроси́ти
зашкару́блі наші сто́пи
і по́сох
досхідсо́нця зацвіте́
багря́ними ли-
сто́чками
про-
зріння дов-
гих тих
думо́к
які не-
суться
то́рбами
із нами
усю́ доро́гу
на́м
же ж
ко́нче тре́́ба зна́ть
хто́ ми́
і
Хто́
стоїть над на́ми
за всім цим
темним тло́м
роззо́ряним
розІп’ятим
від кра́ю і до кра́ю
узрІти ве́лич
збожево́літи
зрадІти
но́вому знанню́
і мовчки не́сти
в то́рбі за плечи́ма
ту Істину важку́
просту́
неопали́му
біда
що зміг довгожиття́м ти
та́к
“добре ви́гартувать ду́шу”
щоб
осягнуть
величне і значне́
яке́
не поміщається
у
дріб’язок
піщинкозри́мий
кому ж це́ переда́ть ?
і я́к ?
всі
відповіді
на поверхні
лежать пласто́м
від са́мих початкІв
шука́ть
не відповіді треба
а
себе́
який
росте́
щодень
пона́д собо́ю
і
вироста́
до рівня тих проблем
що
вже давно
на ни́х
є відповідь готова
ти́ ж
ли́ш
дорости́
і
чи́стим будь
і
будь вели́ким
чесним
осяжни́м
готовим
Істини
схід сонця
зріти
і далі жити ти́м
що
Істинна Краса́ та́
–
невимо́вна
що́ з то́го
що
вона
з тобо́в
тепер завжди́
коли́
ніко́му
ти її
нія́к
не мо́жеш
переда́ти
аж по́ки
хто́сь
не
доросте́
душов
до
сприйняття́
тако́го
грандіо́зного
просто́го
вели́чного
твого́
що кличе да́лі йти
і жити недаре́мне
а не́
лиш про́сто бу́ть
чека́ть
і
ма́рно сподіва́цця
що хто́сь
щось дасть
за та́к
без до́вжного труда́
без росту над собов
щоде́нь
і навіть в сні
нема коли́
відпочивати
і мрії мріяти пусті
“лупа́ймо сю скалу́”
і
ро́бимо доро́гу
аби ріка текла́
і ма́ла глибочінь
щоб го́ри спро́тиву
не застила́ли небо
і ви́шня голубІнь
тверди́ла мозолі
заго́їла рубці
пора́неного тіла
ще довго нам іти́
й на місці не сидіть
знахо́димо красу́
не́ на відро́гах світу
краса́ –
вона́ у всім
лиш треба
ба́чить вміть
і
треба
ма́ти чи́́м
її
в собі
три-
ма́ть
а то́
як та́ дити́на
–
ди́вишся
й не
ба́чиш
яка краса кругом
у всьому і у всім
не
фотоа́парат
гармонію фіксує
вона у сенсах слів
асоціацій
ди́в
які тобі
зу-
стрілися доро́гов
яко́в ти йшов сюди́
тому́
два різних о́ка
не́
знайду́ть одне́
у тім
самім
об що́ би
не
перечепи́лись но́ги
для ко́гось –
бу́де ска́рб
для іншого –
нічо́го
бо
не одна́
і та́ ж доро́га
їх привела́
в цей час сюди́
де́ б
ми не йшли́
якими б
манівця́ми не́
блуди́ли
лупа́ємо одну́
і
ту́ саму́
скалу́
під назвою
“буденність –
шлях в ніщо́”
а
всім нам треба
в вічність
у са́му глибину́
тих неземних красо́т
недостаю́чих слів
у світі-мишоло́вці
щоб вийти зно́в сухи́м
з пото́пної води́
у що́сь неза́мкнуте
відкрите
навсібо́ки незбагне́нне
і
ба́жане
як пе́рша-
я́ любо́в
я хо́чу що́би всі
пізнали велич світу
побачити зблизька́
красу його́ верши́н
а та́м
–
я́к кожен ви́рішить
хай та́к
йому́ і бу́де
торка́тися зіро́к
і чути мо́ря кри́ки
чи рахува́ти мідь
у ко́шику своїм
цей світ великий
і прекра́сноли́кий
не га́й часу́
іди літа́й
не си́дь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2025
автор: ХРЕСТОСЛОВ