Єднає нас думка, єднає наш крок,
Ми дивимось в небо крізь спільне вікно.
Та в кожному серці – свій власний місток,
Що тягнеться в мрію, як дещо одно.
Не бути самотнім, а поруч іти,
Де спільні бажання, та різні світи.
У різності нашій ховається суть,
Та в єдності тільки думки проростуть.
Без неї – мов тіні, безбарвні й німі,
А з нею – могутні весняні громи.
Свій шлях, свої стилі єднаємо ми,
Та серце вільготне уже не в пітьмі.
Любов – це не дзеркало, де пізнають,
В ній вітер і полум'я мирно живуть.
Ми завжди будуємо різні мости,
А серце єдине, коли поруч ти.
Як хвилі у морі єднаємо дно,
Ми різні, та буде єдиний місток.
Любити – це бути завжди заодно,
До іншого серця зробити свій крок.
Мирослав Манюк
16.03.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2025
автор: Мирослав Манюк