Якби мала вибір, була б не родила,
Якби знала хто під серцем, в собі задушила.
Чом же,Боже, пуповина не може зв’язати?
Рідні діти свою матір готові терзати.
Кров і плоть у них єдині, до усіх співала,
Змалку пестила маленьких, всім серцем кохала.
Всю себе для них віддала і степи і гори,
Беріть матір, процвітайте. Ось вам Чорне море!
Мамо! Неня! Рідна наша, славна Україна!
Повдягали вишиванки- Ти наша єдина!
Синьожовтими махають,- Оце ми гетьмани!
Ще не вмерла Україна… звучить над ланами.
А зазочі кожен тягне у свої кишені
І радіють, багатіють, наче навіжені.
Якби мали добре горло усю б землю з’їли,
Дніпро випили… на ранок знов заживотіли.
Хто тікає за кордон, звідти проклинає,
- Що нам мати стара, бідна, нехай помирає.
Тягнуть жили, розпинають, шматують бідненьку
Слава Богу не всі такі, що зрадили неньку.
Стали вічною стіною, бо страждає мати,
Їм дітей своїх родити… а вони вмирати.
Якби не вони і не їхня доля,
То пропала б України і слава і воля.
Якби знала, хто під серцем… заплакала ненька.
Заростає до порогу стежина вузенька.
Не біда, що діти різні, час усіх розсудить.
Хтось врятується душею, а хтось себе згубить.
16.03.25р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2025
автор: Степан Олександр