Кінцевий перон

Час  не  чекає  –  і  роки́-вагони
Формуються  уже  в  рухомий  склад.
А  я  спостерігаю  із  перону  –
І  хочеться  вернути  все  назад:

Змінити  би  своє  «СВ»  розкішне
На  той  студентський  дизельний  зага́л,
Коли  думки́  іще  були  безгрішні,
Бо  ні  гроша́  в  кишені  я  не  мав.

Хоч  і  було  у  нім  доволі  тісно,
Але  ніхто  не  жа́лівся  на  те,
Бо  панувала  дружба  безкорисна  –
Взаємне  щире  почуття  просте.

У  майбуття́  летів  той  дизель-поїзд
І  був  найкращих  сповнений  надій…
Тепер  я  їду  у  «СВ».  Натомість
Позбувся  багатьох  юнацьких  мрій:

Уже  не  марю  я  коханням  вірним
І  зраду  друзів  пізнавав  не  раз,
Отож  судити  прагну  достовірно,
А  збоку  –  дуже  схоже  на  маразм.

Здається,  скочу  хвацько  на  підніжку
Останнього  вагону  –  і  у  путь!..
Та  паморозь  на  скронях  білосніжна
Примушує  про  подорож  забуть.

Заблимає  ліхтарик  червонясто
І  у  тупик  покотиться  вагон…
Тут  головне  –  стоп-кран  рвонути  вчасно,
Кінцевий  не  проскочити  перон.

                                                 Березень  2025  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2025
автор: Олександр БУЙ