І знову зорі колишуть небо
І діамантами встеляють шлях.
Лелеки з України не тікають.
Вони в"ють гнізда на зруинованих дахах.
Замордовані села, убиті домівки
І сліз немає у плакучих верб.
Де наші діти? запитаите в жінки,
Що каменем стоїть посеред жертв.
Це не природи вітер руинівної сили,
Зніс домівки людські, де віками жили.
Це людоїд росіиськии натягує стріли,
Знищує гнізда, де дітки росли.
Де грались, навчались , уміли кохати.
Поради матусі несли по життю.
А як їм хотілось лелек зустрічати.
До грудеи пригортати квітучу весну.
Але залишились лиш верби плакучі.
І стогін землі, де зростають хрести.
І знаєм і вірим, що ми ще могучі
Цю перемогу в зелен - сад принести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2025
автор: Надія Тополя