У воді ставка відбитий,
Птах ширяє в небесах, –
Дивним льотом, вихром мітить
Він туди-сюди свій шлях.
І задивленому в воду
Крізь тростинну загороду
Бачиться мені – над краєм
Він за мене так літає
В небі, як у сні, безстрасно, –
Тут і всюди – одночасно!..
Так, за мене, бо вріс духом
Я у землю, серцем в скруху
Сліз, що з зір ідуть в зіниці
Тим, хто тут в моїй світлиці
Невідомо звідки є, –
Кожний миттю в стрій стає!..
І коли тінь крила сірі
В млі тягає там і сям,
Для дерев себе в офіру
Віддає – дерева ж нам;
Перед лісом я в задумі,
Де шум – часом, а час – шумом;
З небажанням уявляю,
Що за мене сни міняє;
Від сосни, від дуба тіні
У весняній далечіні!
Так, за мене, бо не в змозі
Тінню впасти на дорозі,
Щоб дух ніс в імлу чужинну
Подобизну квітів тінну
Й кидать в пору вітрову
Кшталт дерев на мураву!..
Птах – у небо, тінь – в тумани,
Похоронний хід так рано
Йде по вулиці тепер!..
Так не так – в чужі країни,
А я бачу в тім провину, –
Мов за мене хтось помер!..
Хтось чужий на тому місці,
У труні, як у колисці,
Духом піднятий над світом,
Наче з хати димом витим,
Йде із чорних кіл розкотом,
Власне мовби з поворотом;
Так, за мене, що заклятий
В сад троянди йду зривати,
Не спішу до тисяч входів,
До імли, що місяць родить.
Не спішу, в собі закритий,
Загубившись цілковито,
І так прагну снів без цілі,
Що мені у тім привіллі
І не жаль чомусь, і жаль –
Тих, хто йде за мною в даль!
Boleslaw Lesmian
Pieśń o ptaku i o cieniu
Gdy - pod brzeg odbity stawem -
Po niebiosach płynie ptak,
Tajnią lotu, wichru zjawem
Kołysany w przód i wspak –
Wpatrzonemu w staw pod brzegi
Przez ruchliwe trzcin szeregi
Zdaje mi się wobec świata,
Że on za mnie tak odlata,
W niebie, w trzcinie mknąc, jak we śnie,
Tu i ówdzie - jednocześnie!...
Za mnie, za mnie, com wrośnięty
Duchem - w ziemię, sercem - w męty
Łez, wyciekłych z gwiazd w źrenice
Tym, co weszli w mą świetlicę
Nie wiadomo - jak i skąd -
I stanęli nagle w rząd!...
I gdy cień swe skrzydła szare
Włóczy we mgle tam i sam,
Oddający na ofiarę
Siebie - drzewom, drzewa - nam -
Stojącemu popod lasem,
Gdzie czas - szumem, a szum - czasem,
Zdaje mi się od niechcenia,
Że on za mnie sny odmienia,
To od dęba, to od sosny
Wydłużony w bezmiar wiosny!
Za mnie, za mnie, co nie mogę
Nikłym cieniem paść na drogę,
By nieść duchem w mgieł obczyznę
Dziwną kwiatów podobiznę
I pod wiatru miotać wiew
Na murawę - kształty drzew!...
Ptak - w niebiosy, cień - w mgławicę,
Pogrzeb sunie przez ulice,
Przez ulice - wzdłuż i wskroś!...
Tak i nie tak - w inne kraje,
A mnie z dala się wydaje,
Ze to za mnie umarł ktoś!...
Ktoś mi obcy, a już - bliski
W trumnie, cichszej od kołyski,
Duchem wzbity ponad światy
Na kształt dymu z mojej chaty,
Idzie z czarnych kół turkotem,
Jakby właśnie szedł z powrotem
Za mnie, za mnie, co - zaklęty -
Róż zrywaniem pochłonięty,
Zwlekam wciąż u wnijść tysiąca
Do tych mgieł za mgłą miesiąca,
Zwlekam, w sobie zapodziany,
Zapatrzony, zasłuchany
I tak żądny snów bez celu,
Ze mi oto w mym weselu
Ani nie żal, ani żal
Tych, co za mnie idą w dal!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2025
автор: Валерій Яковчук