Гортає час пожовклі сторінки́
Історії моєї України,
А там в шерензі – непрості віки,
Що мали все: піднесення й руїни.
У сивині натомлених століть,
Мов привиди, козацтво українське,
Таке тверде, неначе моноліт,
Бо кращі з кращих входили до війська.
Вони плекали нації кістяк,
Де вчилась демократії й Європа.
Не кожен міг назватися «козак» –
Ці люди особливу мали пробу.
При згадці їх тремтіла і Москва,
Тож довго план виношувала, підлий,
Доки, її повіривши словам,
Впустила Січ у душу дику гідру.
Та дух козацький вижити поміг –
Озвався геном в серці українськім.
Він переконливо і твердо застеріг:
Кордони бережіть надійним військом.
27.02.202
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2025
автор: Ганна Верес