Якось мені наснилася весна.
Вона ішла тихесенько узбіччям,
у вікна заглядала, як у вічі.
Ще зовсім юна, щира і ясна.
У спину їй ще дмухала пурга,
зривала ранні квіти із волосся.
Весна всміхалась: щиро, безголосо.
Пурзі вчувалося: «Моя пора!»
Цурався голий ліс старих снігів,
угледівши теплом багату панну.
Сади й поля співали їй «Осанна!»
І скреслі ріки вийшли з берегів.
Вбирались до Вели́кодня церкви,
в дітей помітно рожевіли личка.
І три брати , кому вона — сестричка,
до праці засукали рукави.
Якось мені наснилася весна...
Така жадана, мов небесна манна!
Вино пила із келихів тюльпанів.
Й була куди живіша за життя.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2025
автор: Ольга Береза