Забути б врешті все, чого немає.
Усе, що біль і смуток принесло!
І, ніби птаха, чистим небокраєм
Здіймусь думками над моїм селом.
Несе там вітер казку понад краєм,
І сонце шле полям своє тепло.
Я відчуваю, як душа співає,
Забувши зло, що до кісток вросло.
Десь там - далеко, у легкім польоті,
Зустріну радо згублені слова,
Що заполонять на душі пустоти.
Відчую знову серцем, що жива.
І крізь складні життєві повороти
Проб'ється світло, сповнене тепла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2025
автор: Незламна