Тет-а-тет, з Богом, нині частіше,
Хай пробачать всі друзі й рідня,
Я відкриюсь тобі тільки вірше,
Бо лиш ти знаєш, справжній де я…
Не доводячи більше нікому,
Аргументи свої і думки,
В суперечках набивши оскому,
Вже не всім простягаю руки.
Не розкриті обійми давно вже,
Віри менше й надія не та,
І рубцюються рани не вперше,
Й не від шрамів болить голова.
Вже не той, хто так вірив у завтра,
В дружбу, щирість і братство на вік,
Догорає тілесних сил ватра,
Хоч в душі, ще вогонь-чоловік.
Чоловік, що не має бажання,
Прикидатися кращим ніж є…
Хто пізнавши один раз кохання,
Береже почуття понад все.
Вже не той…І сарказму побільше,
Й здивувати так важко мене,
А розчулити серденько грішне,
Мало хто у спромозі тепер.
Без відзнак, без дипломів, і грамот,
Без об’єднань, без груп і общин,
Так, як вчора я жив, так же само,
Буду з римами й завтра один.
Де, як друга, в гостях не чекають,
Там не знайдеш ніколи мене,
Все відносне в житті, всі це знають…
І цей день березневий мине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2025
автор: Ярослав Ланьо