***
Зима відгуділа хуртечами,
Струмки утішалися втечами -
У ріки глибокі, моря.
Зі сну прокидалась земля.
Тріпочуть вітри неба льолі,
Кульбаб золоті парасолі
Відкрилися сонцю в довірі,
Розтанула свіжість в повітрі.
***
Скаче лютий на коні
У густу посадку -
Сніг лишивсь у борозні,
Для весни на згадку.
***
Зима тверда, немов залізо,
Серед похмурої зими.
Біліють втоптані сніги,
Вітрище стогне від напруги -
У січні найсильніші хуги.
***
У диких вихорах сніжинки-ельфи
Народжують снігів розкішні шлейфи.
***
Скоринкою хрусткою лютий
Ласує між снігів роззутий,
Приховує весняні кроки,
З льодяників стікають соки.
***
Над місяцем зорі віночком
Розквітли в глибокій імлі.
Сніжинки кружляють таночком,
Цілуючи скроні землі.
***
Відтужила завірюха,
Втихомирена снігами,
Пильно місяць зиму слухав,
Срібноперими нитками
Обнадійливо заплутав.
Тішив серце балачками,
Танули сніги місцями -
Брязкали криштальні пута.
Весну стрінув із пташками,
Прощавай, сестрице люта!
***
В притишених снігах сумних зітхань,
Вчувається зими криштальна грань,
Прихід весни, квіткових обіцянь,
Як знАхідка новітніх починань.
Приносить свіжі відчуття оновлень -
Вражав у перехо́ді листям жовтень.
Пункт неповернення - спіральна вічність
Нагадує контрастно про циклічність.
***
Вітер лячно завиває у трубі
Димаря, окутаного снігом.
Що примарилося, березню тобі,
За яких таких обставин збігом?
***
Зачекалась на відлигу,
Розтопи у серці кригу,
Душу зодягни в обнову -
Оживуть надії знову, -
Говорила небу річка,
Обняла крильми потічка.
***
Зачепи потаємну струну,
У мені розбуди весну -
Потечу у світи бурхливо,
У надії на справжнє диво.
***
Стрепенулася весна
Перед сонцем - я жива!
Відсахнулась від зими
(Та ж у летаргічні сни
Відправляється саньми) -
Не торкай мене крильми!
Із невидимих орбіт,
Я прийшла збудити світ,
З вікової мерзлоти,
З часом досягти мети -
В розмаїтті пишноти
Зе́рном правди прорости!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2025
автор: Lana P.