Пригортаю небокрай в нім джерело зірниці,
Умиваю свої очі знов водой з криниці.
В ніч дивлюсь як у люстерко - бачу в ній озерця,
В глибині чарівний простір - він милує серце.
І в ночі незряча сила знов шукає промінь,
Знов торкається до мене - до сріблястих скроней.
З посмішкою зорі в небі танок свій дарують -
В серці, знову ллється пісня і слова чаклують.
Розгортається душа є в ній любов нестримна,
Лине дивним почуттям і ллється в душу сила.
Знов дарує своє слово є надія в серці,
Виринає з небуття тє джерело крізь дверці.
І горить в душі вогонь оповитий зорями,
Кришталевими думками струменить, як промінь.
Ллє натхнення, розум лине між двома світами -
Тіло на землі гостює, а душа з зірками.
На нічному небі знову місяць золотіє,
Упускає зірка промінь, але він не гріє.
І земна любове серця знову окриляє,
Знов летить у простір неба, а куди? - не знає.
автор вірша і фото Тетяна Іванова - Юртина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина