Бадьорий вітерець скубнув волосся,
Заліз під одяг, тіло освіжив.
І раптом (треба ж так!) чомусь здалося,
Що ці хвилини ще хтось пережив.
Отак, як ти, здивовано-бентежно
Відчув себе красивим, молодим.
І потягнули мрії в даль безмежну
Через сніги, дощі і сірий дим.
Як виклик долі, стертій у буденні
Постійних, всезростаючих турбот.
Як стан душі у зблиску, у натхненні
Від зваби й чар весняних, свіжих нот.
Ні, не згрубіли і не загубились
В тобі ні ніжність, ні струмки тепла.
Вони не зблідли і не роздрібнились,
Не зіпсувала негараздів тля.
Зчищаєш з себе чийсь холодний погляд,
Як недоречний березневий сніг
(Весняне диво чи весни недогляд),
І, зачудований, ступаєш на поріг.
20.03.1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2025
автор: Людмила Коломоєць