Мій схід тут щорік проростає з ріллі,
він сходить нескорено полем пшениці.
Тепло чи мороз вже немає різниці,
тримають його лиш серця на нулі.
Міцнішають корені в чорній землі.
Мій схід сходить вірою, пнеться крізь відчай,
несе крізь роки, пам'ять, слово і звичай,
живе поки є тут хоч хтось взагалі,
хто поле зажне і посіє зерно.
Мій схід сходить сонцем крізь ночі тривожні.
Втішає, голубить домівки порожні,
бо небо за правду стоїть всеодно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2025
автор: Ася Оксамитна