Заграй, скрипаль,
нехай, смичок талант покаже,
й проллється музики ручай,
по вулицям сумного міста...
У скрипці твій я чую жаль,
і смуток мій теж поряд ляже,
та скрипка плаче все ж ,нехай,
її сльоза невинна і чиста...
Полине, у німу високість,
почута, може, буде Богом,
розчулить ангелів мільйони,
і всіх, кого вже тут нема...
Хто залишив нам одинокість,
без кого жити вже знемога,
і спогадів гіркі полони,
й розсіється холодна тьма...
Війни немислиме прокляття,
і болю траурну глибокість,
й не заліковану зажуру,
у пульсі серця різнобою...
Нехай, смичка твого завзяття,
торкне чиюсь сумну самотність,
проникне у думки похмурі,
примирить вечір із собою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2025
автор: Межа реальності