Зажурився сірий зайчик. Сонечка нема.
Мряка висне, холод скаче, йде з теплом у змаг.
Три дні квітень ходить краєм в парі із дощем.
Трави мочить і калюжі робить, родить щем.
Соловей побачив зайця, недалеко жив.
Як дізнався, чого плаче, мовив:
- Не тужи.
Дощ землі потрібен дуже, маєш знати ти.
Він дає кущам, деревам і траві рости.
- І грибам, - сказала білка, - дощ потрібен теж.
- Виростуть, матимеш їжу? – запитав.
- Авжеж.
- Добре, плакати не буду.
- Обіцяєш?
- Ок!
Взялися за лапки друзі та й пішли в танок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)