Не датися смуткам своїм голосним, непритишеним!
Цей березень знає про смутки найбільше, але
допоки уперто щось пишемо, пишемо, пишемо -
виходить так само уперто-уперто на зле.
Зривати розквітле богами колись недозволене,
тепер потолочене скніє, чекає кінців,
а наші писання зусюд залишаються кволими -
нечитані і не позбирані із манівців.
Надтріснуті шиби кричать навсібіч про столочене.
Та хто би їх слухав, коли час так швидко мина?
Здичілі і вихудлі душі вертаються з вотчини,
допоки найкращих бере на поруки війна.
Допоки слова залишаються вперто невчутими
і сиве письмо обезсилено стишує біль,
укотре собі присягаємо бути ще, бути ми,
на смутки неважачи ці - звідусіль...
1.04.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2025
автор: Леся Геник