Де жито жали вправні турбаївці,*
На хвилях часу плине вдаль Дніпро,
Жили й живуть там руси-українці,
Своєї долю стелють полотно.
Хохлів нема й не буде вже ніколи –
Є українці, справжні і живі,
Котрі життя пройшли сувору школу.
Свободи ген ужився в їх крові.
У них і віра, й мова – українські,
Їх пестували упродовж віків,
Тож заявили демонам кремлівським:
«Ми є нащадки славних козаків!
Отож нічим вже нас не залякати,
Бо у борні свій загубили страх,
Хоч гіршого немає в світі ката.
Котрий розп’яв мільйони на хрестах.
Запам’ятай же, плем’я Чингісхана,**
Ми вільні люди, чуєш, не раби!
Служить тобі ніхто уже не стане!
Це вирок вікової боротьби!»
18.03.2025.
--------------------------
*– турбаївці - жителі Задніпров'я, села Турбаї на Полтавщині, які повстали проти своїх поміщиків через їх жорстокості і знущання, убили їх, що наробило галасу .
** – Чингісхан. (1155–1227) засновник та великий хан (1206–1227) Монгольської імперії.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демидеико
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2025
автор: Ганна Верес