- Олено Петрівно, зайдіть, будь - ласка, до мене в кабінет після уроків ! - строгий голос
Григорія Григоровича не залишав жодних сумнівів - щось серйозне, мабуть.
- Товаришу директор, знову мої розбишаки збитки зробили у класі чи десь біля школи ? - поважна вчителька трішки нервувала.
- Ні - ні. Тема набагато складніша. Не запізніться !
- Гаразд.
Пролунав дзвінок про закінчення чергового дня у звичайному навчальному закладі. Галаслива юрба школярів буквально вилетіла із нього, як пташенята із гнізда матері, котрим набридло сидіти і слухати якісь хитромудрі повчання. А може ці товкмачення - фальшиві ???
В просторому приміщенні керуючого панувала тиша. Портрет одіозного вождя похмуро спостерігав, мов завербований агент спецслужб мороку... Спостерігав та, здається, записував усе, що тут відбувається.
- Я вас слухаю, Григорій Григорович.
- Розумієте... - директор довго підбирав потрібні слова.
- В чому справа ?
- Те, що ви і ми разом навчали на уроках історії дітлахів виявилося суцільною брехнею нечуваного масштабу.
- Не розумію вас зовсім... - збентежена історичка почала тремтіти, нагадуючи осінній листок.
- Для початку - заспокойтеся...
- Спробую.
- Прийшла директива "зверху". Міністерство Освіти радить не вживати терміни "Вождь пролетаріату", "Велика Жовтнева революція", "Велика Вітчизняна війна". Натомість рекомендує, додаючи власні методичні матеріали, детально розібрати трагічне історичне явище "Голодомор в Україні 1932 - 1933 років", штучно створене тодішньою радянською владою задля пришвидшення темпів розвитку країни.
- Який голод іще ?
- З мільйонними жертвами.
Обличчя Олени Петрівни стало схожим на шкільну крейду. Вона була знаним ідеологом діючого аморального режиму. Прочитала увесь "Капітал" Маркса - Енгельса, праці леніна та інших діячів тоталітарної системи. Знала скрупульозно увесь хід подій страшної Другої світової війни... тільки з точки зору пропагандистських термінів. Нещадно критикувала вояків ОУН -:УПА. Називала їх "буржуазними націоналістами і зрадниками своєї землі", "маріонетками західних демократій". І що тепер ? Усього зректися ?
- Цього не може бути... Це наклеп на мужній радянський народ !
- Може бути іще й як ! Ви також не чули про масові розстріли української інтелігенції в урочищі Сандармох, і про ГУЛАГ, і про вивезення тисяч простих людей з власних місць проживання до холодного Сибіру. І так далі. Часи міняються, Олено Петрівно. Я вам наказую вивчити нові матеріали у короткі терміни. Треба розказати школярам справжню історію цього стражденного краю.
- Швидко ви змінились, Григорію Григоровичу...
- І вам раджу також змінюватися. Моїх родичів одразу після тої лихої війни вивезли до далекого Казахстану. Я теж мав їхати із ними. Але пошкодували мене, бо хворобливим був надто. Ту поїздку не пережив би. Мама моя стала перед солдатом на коліна і в сльозах ледве говорила, аби нас залишили вдома. А солдат той був корейської зовнішності. Якийсь не руський. І пожалів нас. Вчитися ніколи не пізно. За два тижні принесете мені нову програму для викладання уроків.
- Я постараюся... - зніяковіло відповіла ошелешена таким розвитком ситуації педагогиня.
- Не забудьте включити туди проголошення УНР на чолі з Михайлом Грушеським та ЗУНР Євгена Петрушевича у 1918 році, а також більшовицько - українську війну 1917 - 1921 років. Січових Стрільців теж вкажіть як перших захисників щойно створеної демократичної держави. Додайте штрих про Карпатську Україну Августина Волошина зразка 1938 - 1939. І вбивство Степана Бандери у жовтні 1959 го поплічником злочинного кремля - як зухвалий вияв ненависті до української нації.
- А портрет ілліча, що над нами висить, теж потрібно зняти ?
- Аякже ! Я вже дав відповідне доручення нашому завгоспу. Завтра знімуть. Чесно кажучи, сам би його зняв сьогодні, але ж він масивний занадто. Боюся - не втримаю у руках. Власне, не така важка ота ікона, а важка сама доля народу, котрий зазнав стільки горя від антигуманних дій комуністичного режиму.
- Можу йти ?
- Так. Переосмислення історії - першочергове завдання для усіх нас. Гадаю, її білі плями будуть стиратися і ми зможемо неодноразово з негативним подивом дізнаватися про минуле.
Олена Петрівна заледве вийшла на вулицю. Ноги підкошувалися. В голові у неї раптом здійнявся історичний шторм : товариш ленін і товариш дзержинський раптом витягли кулемети зі схову й почали нещадно лупити по людях у людному місці, кепкуючи, сміючись над бідолашними. У долині Сандармоху несподівано утворилася поляна невідомих жовто - синіх руж. Але по ній топталися та гарцювали скажені коні із награбованим українським зерном. Арештанти Воркутинського повстання 1953 року прорвали колючі тюремні загороди і перетворилися на журавлів, котрі обрієм хутко полетіли до рідних теренів. Замість звичного "курли" вони гукали "Додому - Додому !". Її кумир космонавт Юрій Гагарін кричав із відкритого Космосу, що йому там набагато краще знаходитися, аніж жити серед численних підлабузників, котрі врешті й позбулися його, влаштувавши аварію літака, якого він випробовував із таким же крилатим ризикованим напарником. Гамір зашкалював так, що її стало зле.
- Вам погано ? - спитав двірник, що прибирав поруч територію.
- Нічого-нічого, зараз пройде. Пересохло в роті...
- Сядьте на лавочку. Подихайте свіжим повітрям. Я води принесу.
- Дякую. Не треба.
- Але ви біла як смерть.
- Смерть не біла... Вона - червона...
-
-
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2025
автор: Мандрівник