Світає Божий край порою весняною,
Як проліски цвітуть, воркують голуби…
Зіходить сонце знов над рідною рікою,
Промінням обійма розхристані світИ…
МИ ж обираєм шлях ДО СВІТЛА - чи в безодню,
Чи все-таки, життя, ТИ обираєш нас?
Безумства чорна тінь захмарює сьогодні,
І лине в небеса прощальний парастас…
Комусь оце життя – прогулянка і грище,
Для інших – шлях страждань і сумнівів гора.
Де був Едемський сад, постало попелище…
ПізнАння час прийшов й покути зла пора.
А відсилаєм в світ усе, що в серці маєм:
Турботу і любов чи підлу чорноту…
Народжені любить – рятуєм і прощаєм,
Безумець вб’є й себе, і Заповідь святу.
Розмиються літа, мов хвилі океану,
Зітре пісок часу «всесильних» імена,
Потоп очистить твердь, час Істини настане -
Й постане із печер нова людська доба?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2025
автор: Світла(Світлана Імашева)