Біль... Скувало тіло, серце душу.
Сум. У безкінечність лине слово.
Суть того життя, що жити мушу
Знову розбивати мрію в порох.
Стан у невагомості навколо,
Став приводом дихати, крізь силу.
Бій, що стискає присудом коло.
Знов зрозуміло, чого не вмію.
Вий, коли нема чого сказати,
Плач, гіркими слізьми на асфальті.
Стій до тої змріяної дати,
Знай стікає час піском крізь пальці.
Звук стає вже звичним, не лякає,
Плач, ніби фонить, завжди у ділі.
Звір такого пафосу не має,
Люди - не люди знов, просто цілі.
Біль... Болять міста, болять удари.
Сум. Не передати, не прожити.
Боже. Розсій над нам чорні хмари.
Віро! Прагнемо життя любити
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2025
автор: Алеха