Зайчикова хатка

Зайчикова  хатка

Напав  ведмідь  на  зайчикову  хатку,
Позаздрив  він  вухатого  достатку,
Підступну  операцію  утнув,
Перекрутивши  факти  і  події,
В  традиціях  найкращих  лиходіїв,
Лапища  загребущі  простягнув,
Усе  добро,  що  запримітив  оком,
Надію  мав  загарбати  наскоком.

А,  щоб  ніхто  нічого  не  казав,
Чутки  про  зайця  розпускати  став,
Що  клоун  він  і  недороблений  артист,
Фортуни  з  дива  доброго  обранець,
Ідей  зайциських  наглий  просуванець,
А  з  пір  недавніх  навіть  терорист,
За  хвіст  ведмедя  привселюдно  смикав,
І  у  барліг  дрючком  бувало  штрикав.

У  відповідь  вухатий  думали  злякався?
Та  ні,  він  відбиватись  намагався,
Зібрав  навколо  себе  всю  родину,
Сусідів  небайдужих  попрохав,
Ведмедя  з  володінь  своїх  прогнав,
Але  той  все  ж  окупував  частину,
На  що  герой  наш,  віднайшовши  змогу,
Орла  собі  покликав  в  допомогу.

Тут  треба  вам  повідати,  малята,
Був  схильний  заєць  іншим  довіряти,
Від  сильних  світу  помочі  чекав,
Тож  кожен  з  лісових  поважних  звірів,
Свій  зиск  злапати,  маючи  надію,
Йому  підтримку  усіляку  обіцяв,
(Хоча  з  ведмедем  не  сварився  напролом),
Ми  ж  будемо  продовжувать  з  орлом.

Орел  той  керував  потужним  кланом,
Любив  фінанси,  жив  за  океаном,
Із  радістю  ввімкнувся  у  процес,
Бо  майстром  був  вкладати  договори,
Вирішувати  усілякі  інші  спори,
Не  забуваючи  про  власний  інтерес.
Дав  обіцянку  все  владнати  за  добу,
А  тих,  хто  проти,  бачив  він  гробу.

Отож  агресора  наступним  днем  набрав,
Сталевим  голосом  вичитувати  став,
На  що  ведмідь,  миршавий  і  огидний,
Старе  опудало,  порепаний  мішок,
Трухлявий,  битий  шашелем  пеньок,
Та  зовсім  не  дурний  і  дуже  спритний,
Палку  орлину  вислухав  промову,
І  зразу  спокусив  його  на  змову.

У  відповідь  повів:  -  Ми  ж  хижаки,
Домовитись  нам  було  би  з  руки.
Поглянь,  усі  оті  лани  широкополі,
Річки  і  гори,  і  степи  і  кручі,
Садки  вишневі,  пишні  та  квітучі,
Могли  би  стати  нашими  поволі,
Мені  –  земля,  тобі  –  що  у  землі,
А  зайцю  щось  дамо  на  сухарі.

На  пропозицію  заморський  наш  рішала,
Сказав:  -  Ок!  Та  цього  буде  мало,
Мені  потрібні  лаври  миротворця,
Даю  тобі  малесеньку  підказку,
Ти  мусиш,  типу,  визнати  поразку,
Для  спільних  справ  так  вигідно,  погодься,
Щоб  миру-мир,  щоб  все  було  красиво,
А  як  надуриш,  в  хвіст  тебе  і  в  гриву!

Настала  черга  з  зайцем  розмовляти  –
Зло  знищене!  Нема  з  ким  воювати!
Але  ж  ти  травоїдний,  позаяк,
Віддати  маєш  під  безпеки  обіцянки,
Мені  й  ведмедю  всі  свої  ділянки,
А  ще  борги  сплатити,  якось  так.
Повір,  ти  виграв!  Дякувати  Богу!
Святкуй,  малий,  моральну  перемогу!

Така  ось  вам  історія,  малята,
Як  міг  би  давній  класик  наш  сказати,
Той,  хто  ілюзію  сприймає  за  реальність,
Живе  в  кредит,  не  розумом  своїм,
Надміру  довіряється  чужим,
Закінчує,  даруйте  за  банальність,
Без  того,  чим  раніше  володів,
А,  інколи,  і  зовсім  без  штанів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2025
автор: Костянтин Вишневський